Мета:
ознайомити старшокласників з біографією письменника; дати уявлення про
кіноповість; розвивати аналітичні навички та вміння; прищепити любов до
творчості українського Мікеланджело. Тип уроку: урок-кіноповість. Обладнання:
звукозапис музики Б. Лятошинського "Чотири українські теми"; виставка
творів письменника; стилізація кіноплівки з надписами "Знайомство",
"Джерела", "Шлях до ремесла", "Боротьба". Форми організації навчання: групові. Хід уроку І. Організаційний етап Звучить
музика, на фоні якої підкреслено демонстративно учитель стилізує класну
кімнату під знімальний майданчик, записуючи тему і епіграф уроку на
дошці: "Він залишився як дерево, що вічно цвіте, вічно
плодоносить, як великий мислитель, який може стояти поряд із Сократом і
Гомером". А. Малишко. ІІ. Оголошення теми, мети Літературознавець
М. Наєнко сказав про О. Довженка ще й так: "Він - як самоцвіт: скільки
не обертай його, а в ньому починають світитися все нові і нові грані". Нерідко
О. Довженка порівнюють із видатними майстрами епохи Відродження, які
були водночас і живописцями, і поетами, і архітекторами, і
природознавцями. Його ще називають українським Мікеланджело,
засновником українського кінематографу. На цьому уроці нам
пощастило познайомитися з ним уперше, і зробимо це знайомство
незвичним: кадр за кадром переглянемо уявний фільм, прочитаємо
кіноповість його життя і творчості. У створенні цього уроку беруть
участь групи: "історики", "художники", "біографи", "літературознавці",
які працювали вдома з довідковою літературою. Девізом нашої
подорожі нехай стануть слова Олександра Петровича: "Приберіть геть усі
п'ятаки мідних правд і залиште тільки чисте золото правди!" Сторінка перша. "Знайомство" Демонструється портрет письменника, плакат, на якому записано відгуки і оцінка творчості Довженка: 1958
р. Постановою журі Міжнародної виставки в Брюсселі Довженко визнаний як
один із першого десятка провідних митців 60-річної історії мистецтва
кіно. 1939 р. "Першим поетом кіно" назвав його Левіс Джекоб у книзі "Історія американського фільму". 1949
р. Жорж Садуль у книзі "Історія мистецтва кіно" твердить, що "Земля"
Довженка мала великий вплив на молодих кіномитців, зокрема Англії та
Франції. 1957 р. Артур Найт у книзі "Найживіше мистецтво.
Панорама історії кіно" доводить, що найкращі японські фільми "Роша мун"
і "Ворота пекла" зроблені під впливом Довженка. 1957 р. Айвор
Монтегю у книзі "Довженко-поет життя вічного" пише: "Земля" Довженка -
це твір генія; йому мусили відступити перше місце російські кіномитці
Ейзенштейн і Пудовкін". 1958 р. Коли у Брюсселі "Земля" була
визнана найкращою у світі, Чарлі Чаплін пише телеграму: "То ж велике
щастя для вас, що Україна має такого славного сина і воістину великого
художника. Нехай же вам, дорогий Олександре Петровичу, щасливо живеться
і можеться предовгії літа". Що ж, воістину мав рацію народ, коли запримітив: "Не хвали сам себе, нехай тебе люди похвалять". Хвалили
там, у вільному світі. У себе ж - ні. Більше того - Дем'ян Бєдний у
газеті "Известия" написав фейлетон, після чого Довженко за ніч посивів. Художники: (Це
група учнів, обдарованих у сфері живопису. Вони дають "психологічний"
аналіз портрета письменника, порівнюють власні спостереження зі
свідченнями сучасників). 1. "В обрамленні білосніжного сивого
волосся високе скульптурне чоло. З-під злегка зламаних енергійних брів
дивляться вдалину сіро-блакитні очі. Погляд довірливий, пильний,
вдумливий, уважний. Вольове, напружено-серйозне загоріле мужнє обличчя,
вирізьблене з незвичайною довершеністю. Вражає рідкісне поєднання
духовної і фізичної сили". 2. "Він був дуже вродливий...
Олександр Довженко, зі своєю усмішкою, ледь квапливою мовою, з м'якою
українською вимовою. Він взагалі був вродливий не тією солодкою, а
мужньою і серйозною вродою, якою природа обдаровує своїх обранців.
Срібло сивини з роками ніби ще більше звеличує цю красу з ореолом
пережитого". Сторінка друга. "Джерела" Біографи: Сосниця
- провінційне містечко на березі красуні Десни, на Чернігівщині.
Побілені хати, зарослі травою вулиці. В одному з провулків стояла під
грушею хата - стара, присадкувата. Це - давнє гніздо Довженківського
роду - хліборобів, рибалок, чумаків, косарів. Предки Довженка були
козаками і в середині XVIII ст. прибули до Сосниці з Полтавщини. Ціла
вулиця називалася Довженковою. Сашко, який народився у серпні 1894 р.,
був сьомою дитиною у хліборобській родині, в якій діти помирали одне за
одним. "Дітей мали багато, чотирнадцять, перемінний склад, з якого
залишилося двоє: я й сестра (нині лікар). Решта померли в різний час,
майже всі не досягли працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє
дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадував, у моїй уяві
плач і похорон". Літературознавці: У
день смерті аж чотирьох синів-соловейків, мати Довженка, Одарка, про
яку він говорив, що вона "народжена для пісень", "але проплакала все
життя", молилася: "Залиши мені, Господи, Сашка, оберігай його від
поганих людей. Дай йому силу. Пошли йому щастя, щоб його люди любили,
як я його люблю". Психологи: Можливо тому улюбленою піснею О. Довженка була пісня "Ой горе тій чайці...", авторство якої приписується самому Мазепі. Біографи: Батько
Олександра Петро (про якого письменник скаже: "Усе життя його минуло
під знаком темряви і неосвіченості"), на свою біду, мав романтичну
вдачу і свого сина мріяв за будь-яку ціну "вивчити на пана". Літературознавці: Через
багато років, працюючи над "Зачарованою Десною", письменник згадає
рідних людей з особливою ніжністю: "З мого батька можна було писати
лицарів, богів, апостолів, великих учених і сіятелів". А діда назвав
"добрим духом лугу і риби": "...гриби і ягоди збирав він у лісі краще
за всіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і
дубом. Дід був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто
читати псалтир". Психологи: Зрозуміло,
звідки у Довженка нахил до споглядальності: "У мене не було пристрасті
до чогось одного, певного. Мені здавалося, що я все можу, що все легко,
і мені хотілося бути різним, хотілося начебто розділитися на кілька
частин і жити в багатьох життях, професіях, країнах і навіть видах". Сторінка третя. "Шлях до ремесла" Учитель
записує на дошці "сигнальні" ключові слова, за якими учасники груп
мають створити "калейдоскоп", як цілісну розповідь про освіту і поступ
О. Довженка: - Сосницька початкова школа
- Монтій Созонович Опанасенко
- Глухівський учительський інститут
- комерційний інститут
- Академія мистецтв
- школа старшин Петлюрівської армії
- "босий комісар" освіти і культури
- відділ Повноважного представництва УРСР у Польщі
- Торгове представництво УРСР в Німеччині
- приватне училище професора Е. Геккеля
- Одеса 1940 р. - Київ
- Ашхабад
- Воронезький фронт
- Москва 1952 р.
- береги Дніпра 1954 р.
- Новодівиче кладовище.
О.
Гончар писав: "Довженко справді глибоко трагічна і суперечлива постать.
Десь я назвав його "українським Мікеланджело" і цих слів не зрікаюся й
зараз, маючи на увазі всебічну фантастичну обдарованість цієї людини". Сторінка четверта. "Любов" Біографи: "Тричі
являлася йому любов", як у Франка. Уперше "найсміливіший і
найвродливіший хлопець" у Сосниці закохався, навчаючись в училищі, в
дочку багатого купця Надійку Чаусовську - гімназистку-красуню. Гарна
була пара. Та коли вони, молоді і закохані, безтурботно бігали на
ковзанку, містечко Сосниця ніби журливо хитало головою: мовляв, нічого
не вийде з того кохання, бо ще не бачив світ, щоб щасливим було
подружжя з доньки багатія і сина бідного діхтяря... З Варварою
Криловою Олександр познайомився, вчителюючи у Житомирі. Разом учили
дітей, інсценізували уривки з "Назара Стодолі", "Гайдамаків" та
"Катерини". Побралися, переїхали до Києва, де не тільки події
громадянської війни вразили серце Довженка, а й сімейна драма. Лист від
дружини обпік серце: "Я люблю тебе, але дружиною твоєю не буду. Не лай
мене і не плач за мною". А коли повернувся додому, застав Варю в
обіймах білогвардійського офіцера, пережив гіркоту зради, яка, однак,
не спопелила любові. Коли, перебуваючи в Німеччині, він дізнався, що
облесник-офіцер покинув хвору на туберкульоз Варю у Празі, не
вагаючись, одружується зі своєю зрадливою дружиною вдруге і привозить в
Україну. Юлія Солнцева, актриса - третя і остання його любов. Коли Варвара відчула це, запитала: - Сашко! Ти закохався? - Так. Того дня на столі їхнього помешкання поруч з білими трояндами лежав лист: "Дорогий,
рідний, коханий мій! Я прощаюся з тобою. Я їду назавжди. Розумію
все-все. Найперше - те, що разом ми жити не можемо. Ти йдеш у велике
мистецтво. Ти віддаєш йому всього себе. Тобі потрібен друг в житті,
тобі потрібна натхненниця. Ти закохався, Сашко... Повір: од
щирого серця відкидаю в ім'я тебе ревнощі і біль, хочу, щоб вона стала
істинним твоїм другом, твоїм натхненням. А в мене одне-однісіньке прохання до тебе: хочу жити під твоїм прізвищем. Прощай! Хай іде до тебе добро і щастя з Землі, з Неба, з Води! Твоя навіки - Варвара Довженко!" Літературознавці: "Я
так люблю мою Юлію, як ніби й не любив ще ніколи за двадцять п'ять
років родинного з нею життя. Я безупинно говорю їй найніжніші слова...
Хто послав мені любов?" - писав письменник у щоденнику за чотири роки
до смерті. Сторінка п'ята. "Кіно" Художники: Будучи
32-річним, Довженко, після однієї ночі, круто змінив життя, поїхавши до
Одеси. Чим було кіно на початку ХХ століття? Живими картинками,
балаганом і тільки. Йому "вчитися було ніколи і ні в кого". Спочатку
сценарист, потім - режисер, актор, він впроваджував в українське кіно
метод Гріффіта, американця, який вперше показав лице героя крупним
планом. Довженко не тільки психологізував кіно, а й опоетизував його.
Неповторний світ творив за допомогою народної поетики, символів,
прийомів живопису. У фільмі "Земля" дід і онук - як обрамлення роду. Дід помирає непомітно, наче яблуко падає з дерева. Яблуко,
дійшовши певної стиглості, відірвалося від дерева. Отак і дід. А смерть
онука - насильницька, нагла. Його вбивають зненацька, із-за рогу у
хвилину танцю... Важко сказати, хто зробив більший внесок у цей фільм - Довженко-письменник чи Довженко-художник. "Перші
зрілі фільми Довженка "Звенигора", "Арсенал", "Земля" завоювали йому
цілий світ, але відібрали Україну, підрізали творчі крила, вкоротили
йому віку". Ю. Лавріненко. Чому? Сторінка шоста. "Боротьба" Учитель: -
Чому О. Довженко за 10 років до смерті у щоденнику написав: "Немає сил
ходити. Болить у мене все. Болять руки, ноги. Болить голова і болить
серце. Думаю, що скоро помру. Мені жаль умерти. Я народився, я був
створений років на 90. Я помру скоро, тому що з мене вийшла вся сила.
Вона пішла не тільки на роботу. Ні. Не робота подолала мене, не
пияцтво, не жіноцтво. Прибила мене недоля народу. А знищила мене
ненависть людська і жорстокість. Убили мою радість". - Що спричинило до такого відчаю, поразки? Яка боротьб виснажила його? Історики: "Протистояння генія і влади" - слова Ліни Костенко можуть бути епіграфом до цієї сторінки нашої кіноповісті. Сталін
до кінця днів чекав, що Довженко, відомий усьому світові, напише і
зніме фільм про нього - вождя, батька всіх народів, генералісимуса,
переможця у Другій світовій війні, а тому не дозволив розстріляти,
вичікував і навіть пробував приручити: і подарунки надсилав, і дві
Сталінські премії вручив, ще й Ленінську, в закордонні відрядження
відпускав (Берлін, Париж, Лондон), і звання діяча мистецтв присвоїв. Не
приручив. Довженко не вмів і не хотів їсти хліба з рук ката. Хоч йому
доводилося маневрувати, відкуповуватися. Для того, щоб втілити
задумане, робив ненависне: - за геніальну "Звенигору" відкупився антиукраїнським "Арсеналом"; - за "Землю" - "Щорсом"; - за "Україну в огні" - казенним "Мічуріним". - "Справді, яка трагедія художника", - писав О. Гончар. -
У 1940 році Довженко став художнім керівником новоствореної Київської
кіностудії, але через те що не міг знімати на замовлення, після війни
буде викинутий з кіностудії за націоналізм. - Друга світова
війна відкрила Довженкові очі - він наче оглух до будь-яких пересторог
і пише свою геніальну "Україну в огні". Рукопис потрапив до рук Сталіна
- і для Довженка настала кульмінаційна життєва драма, в якій
режисером-постановником був "кат над катами" Сталін. - Довженко
був висланий на безвиїзне проживання до Москви. Останній лист
кінорежисера, датований 10 жовтня 1956 р., адресований уряду України:
"Вертатися хочу на Україну. Президіє! Допоможи мені житлом: давно
колись відібрали його в мене. Великої квартири мені не треба, тільки
треба мені, щоб я міг бачити Дніпро і Десну під обрієм, і рідні
чернігівські землі..." Крик душі. У цьому році була завершена "Поема
про море" і опублікована автобіографічна кіноповість "Зачарована Десна". Він
мріяв написати нові твори (аж 55 запланованих!), поставити фільм "Поема
про море". Але цей рік був останнім у його земній "юдолі плачу". Підсумок уроку Учитель: Цей урок - спроба першого знайомства. Якби можна було підібрати одне-єдине містке слово - епітет, то як би ви закінчили фразу: - Життя Довженка - ... (трагічне). - Творчість Довженка - ... (титанічна, геніальна, подвиг). Домашнє завдання Прочитати автобіографічну кіноповість "Зачарована Десна". |